До дня рідної мови

    21лютого міжнародна спільнота відзначає міжнародний день рідної мови. Взагалі, ніяка мова у світі не виникла з нічого, а пройшла надзвичайно довгий шлях свого творення. Творення мови триває і в цей час. Постійно виникають нові слова, виходять з вживання так звані застарілі, людство винаходить нові предмети, які потребують назви, часто мова запозичує слова з інших мов. Такий процес є природнім,  він проходив колись, проходить зараз і надалі проходитиме в майбутньому. Але коли чужих слів стає забагато, і люди починають змішувати одну мову з іншою, і стає неможливо зрозуміти якою мовою говорить людина, то це уже проблема. Врезультаті цього виникає нова мова, яку ми називаємо суржиком.

Проблема суржика є особливо актуальною для українського народу і української мови. Насправді, в Україні дуже мало людей, які розмовляють чистою українською мовою, в тому числі і на Заході України, не говорячи уже про центральні і східні області.  Так уже історично склалося, що більший період свого існування український народ постійно перебував під владою сусідніх держав, які намагалися насадити йому свою культуру, звичаї і мову. І низький поклін нашим предкам, за те, що незважаючи ні нащо, вони зуміли зберегти для нас нашу культуру, і щонайголовніше — нашу українську мову, завдяки чому ми можемо називати себе українською нацією і українським народом. І ось наш час, Україна незалежна, українська мова єдина державна, її вивчають у всіх українських школах і інших навчальних закладах. Але питання мови завжди  є болючим для нашого народу. Нажаль, кожна друга передача на українському телебаченні транслюється російською мовою, народні артисти України виконують російські пісні, і навіть у Верховній Раді України депутати  виголошують свої промови не державною мовою. Відповідно, ми переймаємо деякі з цих слів, і замінюємо ними наші рідні українські. В результаті і виникає суржик. Ми цього, можливо і не помічаємо, для нас це видається звичним, ми чудово розуміємо один одного, спілкуючись суржиком. Але, будь який іноземець, вивчаючи українську мову, уже нас не зрозуміє, тому що він не знає, що крісло ми називаємо “стульчик”, а поличку “полка”. А таких слів у нашому вживанні уже сотні і тисячі, і цей процес не зупиняється. А це може призвести до того, що згодом українські слова взагалі витісняться російськими і чиста українська мова просто зникне.

А які заходи щодо цього вживає влада? А які вона може вжити заходи, коли про мову прем'єр-міністра України складають анекдоти, а половина народних депутатів України взагалі не можуть двох слів зв'язати українською. Про який  розвиток української мови у школі може йти мова, коли міністр освіти — українофоб і ненавидить все українське.

 Тому, хто як не ми, український народ, буде рятувати рідну мову, хто очищуватиме її від цього “сміття”, хто збереже її для наших дітей і внуків. Адже без мови народ — не народ, і нація — не нація. Тому давайте будемо “як парост виноградної лози плекати рідну мову”, і що найголовніше, виполювати ті бур'яни, які уже дуже сильно вкоренилися у нашій “солов'ні”.

Черговий шанс щось змінити

Наближаються чергові парламентські вибори. Уже через кілька тижнів по вулицях міст і сіл стоятимуть великі біл-борди, з яких на нас дивитимуться різні обличчя кандидатів у депутати і обіцятимуть нам «покращення життя вже сьогодні». Знову мільйони доларів витрачатимуться на різноманітні брошури, плакати, календарики і інші дурниці з атрибутикою тієї чи іншої партії,  які будуть переповнені брехнею, лицемірством і пустими обіцянками, в той час, як тисячі наших співвітчизників шукатимуть у смітниках хоча б якоїсь поживи. З екранів телевізорів ми бачитимемо ті ж самі шоу, у яких поважні і ніби інтелігентні люди в дорогих костюмах  поливатимуть одне одного брудом, наче базарні баби, які не поділили покупця.

Але швидко пройдуть вибори, і у всіх народних депутатів настане амнезія: вони забудуть усі свої програми, обіцянки, забудуть про народ, який просунув їх до «корита». Натомість дуже швидко згадають, що вони ще не мають вілли у Карпатах, ресторанів у Києві, що їм ще не вистачає котеджу на березі Чорного моря, а рахунки у швейцарських банках ще не дотягують до 6-значної цифри. І знову розпочнеться розкрадання державного майна, розвалення заводів, на місці яких,мов гриби після дощу, з’являтимуться супер- і гіпермаркети, приватизація підприємств, які замість приносити користь державі і народові, приноситимуть надприбутки жменьці олігархів.

 І надалі наша держава займатиме перші місці у світі по кількості безпритульних дітей, по кількості хворих на туберкульоз і СНІД, по кількості алкоголіків, по кількості убивств, крадіжок і інших тяжких злочинів. А депутати  надалі говоритимуть, що ми інтегруємося у Європу. Але вони, мабуть, ніколи не задавали собі питання «навіщо ми Європі такі здалися?». Адже для європейців здається дико те, що у країні, де найродючіші у світі грунти люди помирають з голоду, що така працелюбні люди не можуть дома собі знайти пристойної роботи, щоб прогодувати сім’ю, де у суверенні й незалежній державі влада знищує все національне, все святе.

Тому, дорогі співвітчизники, перед тим, як віддати свій голос на парламентських виборах 2012 добре подумаймо, чи він правильний, і чи та людина, напроти прізвища якої ви поставите галочку зможе змінити наше життя на краще, і на перше місце поставить не свої проблеми, а проблеми усьогоього українського народу і української нації.

Походження назви села Великі Дідушичі

Походження назви села Великі Дідушичі

Існує багато версій про походження назви села Дідушичі. Найбільш популярною  є версія, про те, що назва Дідушичі походить від назви шляхетського роду Дідушицьких, які довгий час були власниками села. Існує навіть легенда, яка оповідає, що пан Дідушицький, який був власником землі, де сьогодні розташовані Дідушичі, перед смертю розділив їх між двома своїми синами. Старшому надав землю, де зараз знаходяться Великі Дідушичі, а молодшому – Малі Дідушичі. Але, якщо заглибитися в історичні документи, то можна помітити, що назва Дідушичі згадується раніше, ніж назва шляхетського роду Дідушицьких.

Тому, на мою думку, більш правдоподібнішою є інша версія походження назви Дідушичі. Із народних переказів, можна дізнатися, що колись, на тому місці, де зараз село, ріс густий ліс. А через той ліс пролягала дорога, якою возили сіль із Болехівських солеварень до Журавна. Було в тому лісі багато розбійників, які нерідко нападали на валки з сіллю. Тому князь, для охорони цієї дороги, призначив загін охоронців, на чолі якого стояв воїн з іменем Дідух. Згодом, за зразкову службу, князь нагородив Дідуха землею, на якій зараз знаходиться село, а уже Дідох там сворив невелике поселення, яке згодом переросло у село, яке стало називатися Дідушичами.  Уже пізніше, через брак землі, нащадки Дідуха попросили у князя надати їм у користування навколишні землі, саме на тих землях постало нове село, яке стали називати Малі Дідушичі, а до Дідушич додали назву Великі. Саме так постали Дідушичі.

Якщо брати за основу цю версію, то виходить, що не назва села походить від назви шляхетського роду, а навпаки – назва роду походить від назви села.

Як би там не було, дідушичани повинні знати 2 версії, і для себе вибрати  ту, яка є кращою і більш правдоподібнішою.

Моя маленька Батьківщина

У Стрийському районі, недалеко від курортного містечка Моршин, розташоване село, яке називається Великі Дідушичі. Село не маленьке, про що свідчить назва. Саме це село є моєю маленькою батьківщиною, найріднішим і наймилішим куточком на землі.

В селі протікають 2 річки: Свіча, яка є притокою Дністра, і Сукіль, яка є притокою Свічі.

Є сільська рада, яка, крім Великих Дідушич, об’єднює ще й Малі Дідушичі, а також село Угольну.

В селі є старенька церква Стрітення Господнього, яка цього року святкувала свій двохсотлітній ювілей. Поряд з нею, у 2010 році було розпочато будівництво нової церкви, яке триває досі. Також є капличка, на якій висвічується дата 1848 року. Саме цього року в Галицьких землях було скасовано кріпосне право, і на знак цієї великої події, в подяку Богові селяни побудували капличку, яка і до сьогодні збереглася у дуже хорошому стані. Діє в селі і школа, і народний дім, і хлібопекарня, і ще багато чого цікавого. Славиться село також своїми співочими талантами. На сьогоднішній день в селі функціонує 4 хорові колективи. Діє і філіал Дашавської музичної школи імені Філарета Колеси. 

А ще Великі Дідушичі славляться своєю захоплюючою історією, а також своєю самобутньою культурою, звичаями і традиціями. Багато є і легенд про Дідушицькі землі, про які я спробую згадати у своїх розповідях про маленьку батьківщину.